Шлях у Колбасково

Щоденник Леночки

Гдиня. Ми розділилися на пари, щоб їхати автостопом на кордон з Німеччиною. Я в парі з Міриком. Почався дощ. Я ховаюся від дощу в будиночку рятівників. Вони дуже милі та приємні. Раптом приходить Мірик. Він тягне мене на вулицю. Я питаю:

— Навіщо!
— Потім розкажу!

Виходимо на вулицю. Мірик розповідає:

— Зайшов до бару по цигарки, познайомився з приємним поляком. Він дуже любить українців і пригощає пивом. Ти такого в житі не пила! В Києві такого немає!
— Оо, дякую, Мірек, ти і про мене розповів!
— Звичайно!

Я з щасливим обличчям п`ю пиво з корицею та імбиром. Воно дійсно смачне. Я сміюся, розмовляю з Богданом, що нас пригощає, швидко п`янішаю. Раптом Мірик:

— О Боже, нам ніде ночувати! Сьогодні дівчинка (Я!) буде спати в лісі!
— Скільки вас? — запитав Богдан.
— Нас двоє!
— Тоді мерщій до мене!

Ми З Міриком виходимо на вулицю. Сміємося.

— Мірек, це вийшло так тупо!
— Ти що дійсно думала, що я тебе привів пиво попити. Я просто не хотів ночувати сьогодні в лісі під дощем!

Все ми вже у Богдана дома. Його діти та дружина поїхали відпочивати. Ми — з ним та його коханою жінкою Асею. У неї теж діти та чоловік. Вона дуже добра. Добро прямо світиться в її очах. Ася страждає через неможливість бути з Богданом. Богдан телефонує друзям. Каже, що у них двоє кумедних українців і запрошує до себе!

Міжнародна вечірка! Кумедна компанія! Старий пердун — комічний лайливий моряк весь час жартує, закидає ноги за голову, потроху залицяється до мене і розповідає, як він кохає свою жінку. Йому 60! Вона на 30 років молодша за нього. Білоруска за національністю, хоче лишитись у Польщі. Він може їй в цьому допомогти.

Ми лягаємо спати. У мене знову починається депресняк. У всіх долях присутній гіркий присмак. Тут це відчувається особливо! Я кажу Мірикові, що не хочу так жити, маючи на увазі спосіб життя без трагічності та безвиході. Мірик відповідає: «Та замовкни! Заважаєш спати!» Не хочу жити як всі!! «Ти вже живеш не як всі! Подивись тільки ДЕ ти і з КИМ ти спиш!» Після цих слів я заснула.

Українська горілка робиться з жита, польська — здебільшого з пшениці.

Щоденник Мірика

По дорозі в Ковбасково (польсько-німецький кордон)

Гдиня. Море. Знову розділились на групи. Я їду з Леночкою. Пада дощ. Вг збирає речі, ховаючись у наметі, Льонька поїхав сам, Турков сам, Аня зі Славою у своєму наметі. Я, поголившись у туалеті на набережній і залишивши речі з Леночкою у медичному пункті рятивників, рушив до найблищого бару («Амбер» — назва пивоварні), за цигарками. Познайомився з барменом і домовився про вписку на ніч, для себе і Леночки (їхати в ніч під дощем не реально).

Богдан (бармен), 42 років, пригостив нас пивом з різноманітними заправками (сиропи з корицею чи імбіром) — дуже смачно. Потім він та його подруги повели нас до інших барів, де ми пили зубровку. Врешті заїхали до мега-маркету, де Богдан зі своєю «кубетою» Ашею, накупили риби та ковбас для грилю, арбуз, і всіляких штук. Під ніч ми були в чудовій, трьохкімнатній, польскій квартирі, де проживає родина з чотирьох людей. Дружини та дітей Богдана не було в дома (Вакації). Почали готувати «їдзеня», і пити польську горілку (гірша за українську і виробляється тільки з картоплі чи буряку). Ми у відповідь пригостили їх українською, яка їм дуже сподобалась. Вони п’ють картопляну, тому наша їм видається запашною…

Поки готували зібралась інетрнаціональна компанія: 2 поляки, білоруска, швед і ми. Лєночка нарешті дірвалась до дискотеки. Старий моряк Войцик безперервнолаявся матом, залицявся до жінок, жартома нюхав власні шкарпетки і взагалі поводив себе суперовонепристойно. Я вперше за 20 днів прийняв ГАРЯЧУ ВАННУ. Спав з Лєночкою в одному ліжку (привіт Дімочка). Вранці поснідали і рушили далі. Машина за машиною. Їдемо швидко і весело. Дорогою споткали Льоньку. Пообідали разом консервою, що дав нам Богдан і хЛьоньчиним хлібом. Командна гра. Нарешті ми в Ковбасково. До кордону 400 метрів.

Трохи про Богдана та Ашу. Вони добрі і сором'язливі люди. Закохані одне в одного. Але мають дітей і обидва одружені. Тому не можуть бути разом. Страждають і соромляться своїх стосунків.

Щоденник Льоньки

Субота 06.08.2005
19:20
Траса за Гдинею
Цілий день іде дощ. ВГ, Слава і Аня лишились на пляжі. Я шукав пральню і не знайшов. Запропонував ВГ їхати на кордон. ВГ морозився. Я поїхав сам. Квітки в автобуси продаються тільки по 4 штуки. Я взяв з якимось паном навпіл. Та ще і по студентському.

Мій роман з МОнікою завершився просто. Я спитав, чи хоче вона поїхати зі мною до океану. «Хцен, але не могем. Мої роджіце мнє нє позволют.» Забув сказати. їй 18 років і вона навчається в 12 класі школи. Вона хотіла подарувати мені жовті стрічкі (жовтий опасок), але в неї не було. Подарувала смішну дитячу обручку. А я їй кульок «рачків».

Отже ми постояли під зливою годину і розчулені пішли хто куди. МОніка до бабці, а я до Океану.

Голосував. Підійщов хлопець з бейсболкою на голові, на імя Петрик. і без зайвих слів запропонував пити з ним пиво. Я сказав, що пиво не пю. Тоді надхнений Петрик купив мені шоколад і кока-колу. Він футбольний фан. Щойно був матч. З незрозумілої причини він не знає чи його команда виграла.

19:45
Траса за Гдинею.
Ха-ха. Цей Петрик виявляється зуупинився, бо мій светр має кольри його команди. Клуб «Арка». Він зловживає пивом і говорить польським сленгом. Пішов. Я голосую.

20:15
Заправка за Гдинею.
Підійшов хлопець з довгим волоссям і сережкою у вусі на імя Радик. Він виявився курівником заправки неподалік. Ми прийшли туди. Зараз він говорить з касиром, щоб той питав хто куди їде. МОже мене і заберуть. Радик хотів стати актором, але у нього немає букви "Р". Хороший хлопець.

22:15
Заправка за Гдинею.
Сів у машину до Лемборка. В машині четверо: Павел, Гоша, івона, ТОмаш.

23:10
Лемборк заправка.
Приємні молоді люди привезли мене на заправку в Лемборк. Я попросив і мені зробили гарячу воду. Попив бульйончику. Дзвонив Туркову. Він вже біля Колбасково. Решта в Гдині.

23:25
Поки я пив бульйончик, повернувся Павел і спитався чи маю я гроші. Я сказав, що так. Але він поклав мені на щоденик 5 пеньонзів, посмізнувся і сказав: «Широкой дрогі», потис руку і пішов.

Щоденник Сергія

Перший водій, якого я зупинив у Гдині, ніяк не хотів вірити в історію з табуретом. Постійно на мене косився, а потім узагалі висадив на якомусь явно лівому повороті. Тепер буду обережніше з нашою божевільною історією. Не буду її ліпити відразу.

Другий водій, на величезному BMW, їхав відкривати новий бізнес по будівництву польських котеджів на німецько-французький кордон. Він ніколи не брав автостопщиків, а отут вирішив узяти — на удачу! Новий бізнес ніяк! Три роки тому його круто кинули «бізнесмени» з Калінінграду. Потрапив на пів мільйона доларів. Втратив усі: машину, будинок, бізнес — коротше, усі. І от він тільки-но встав на ноги — їде відкривати свої перший бізнес після краху. Молодець.

По трасі «Гдиня — Колбасково» він за цей рік їде вже 46 раз. Мабуть, тому ми гнали 170–200 км/г. Коротше, у Колбасково я був уже через три години.

Щоденник ВГ

Ранок. Неділя 7.08.2005

5 ранку.
Намагався прокинутися. Довго дивився на схід сонця.

6 ранку.
Треба поїсти і в путь.

7 ранку.
Збираємо намети. Вони мокрі. Сушимо на сонці. Гарний день.

8 ранку.
Повз нас проходить мінер. Спитався, „Цо пан шука?". „Дробне" (дріб’язок), відповідає… СлавАня купається. На пляжі знайомлюсь з привітним паном (62 роки) Мечиславом Навроцкі. Адвокат, а захоплюється лінгвістикою, санскритом. Говорили годину. Обмінялися адресами і пан побіг далі. Нарешті рушаємо. Довго не можемо спіймати машину. Від Ґдині проїхали кілометрів з 20, не більше. А ще 300. Весь день голосуємо. Спіймали 4 машини. До Колбасково, де ми маємо всі зустрітися, 230 км. О 23.00 розклали намет у найближчому лісочку. Спатки-спатки-спатки.

Щоденник Слави

Балтійське море красиве, трохи холодніше шіж Чорне, але це нічого. Усі роїхали з моря вчора, а ми (я, Аня, ВГ) лише сьогодні. Вчора море нас не відпустило. Цілий день тримало дощем. А сьогодні подарувало прекрасний ранок. Жодної хмарки, сонце. Ми накупалися майже за 2 дні перебування на морі. Але тільки-но вирушили «стопіти», небо затягнулося хмарами і пішов польський холодний «дещ». Такий, що аж писати зимно. До наступного пункту — кордону з D. 300км. Починаю прощатись з Польщею. Думаю в D. буде інакше…

Дощ з’являється зненацька і звідусіль. До кордону 230 км. Холодно. Аня надягнула на себе всі теплі речі. Сподіваємось іще хоч трохи під’їхати, а там десь заночуємо. Маємо на трьох аж 2 намети. Один Мірек покинув на ВГ. А іще на ВГ Льонька скинув гітару. Добре, що хоч табурет не з нами.

Щоденник Льоньки

Неділя 07.08.2005

7:00
Лемборк.
Ліг спати о 23:30 між соснами біля дороги. Прокинувся і пішов на заправку умитись. Споткав 4 злопців. Один з рощбитою губою. ВОни були на весіллі і там була бійка. Вся як у нас!

Пройшов на трасу. Там стоїть якийсь літній чоловік. Сиджу поруч. Пишу щоденик.

9:30
Слупськ
Чоловік, який голосував на дорозі, був в спецодязі «ОХОРОНА». Розповів, що їздить 12 ращів на місяць до Слупська на працю. Але в неділю без спецодягу не обійтись — замало машин. Він пообіцяв, що коли спинить, мене погукає і попросив відійти з рюкзаком подалі. Я чакав 30 хвилин. Потім він спинив машину і уїхав. Сам. Я витягнув пальця і за хвилину спинив бус. Його водій беззубий чоловік, на імя Анджей Папке, амбітний і самозакоханний власник фірми з автобусних перевезень у Слупську. і співак. Подарував мені диск свого гурту «Мандрагора». Всю дорогу співав і грав на дудці.

Коли я вийшов з машини у Слупську і спитав дорогу на Колбасково (Щечин), пан у якого я питав зацікавився Україною. Я провів політпропаганду. Він був у захваті, бо думав, що наш президент Ельцин і у нас коммунізм. Цікава версія, бо металісти з Варшави думали Лукашенко і столиця України Мінськ.

10:05 Стою біля німецького автобуса. Чекаю на водія і розмовляю з німцями. Не можу розсказати про наш проект. Щоб зазомбувати співбесідника не потрібно бути інтелектуалом. Але треба знати хочаб 150–200 слів. Німці запропонували мені гроші. Відмовився. Пішов далі.

12:00
Кошалін.
Стояв на трасі і Мірік з Леночкою проїзджали повз. Підібрали в бус. Ми в Кошаліні. До кордону 150 км.

13:35 Я пішов на заправку, а Мірік з Леночкою спіймали машину, погукали мене і я поїзав. ПРовезли 30 км. Тепер я в лісі. іде сильний дощ.

15:40
Траса.
Мене підібрав пан Збішек. 20 років тому Польша була дуже бідною. В них не було нічого. А в німечинні на вулицях виставляли речі. Потім створили Европейську унію, але вона скоро розвалиться, бо в унійній конституції нема начого про Бога, головним є пеньонз.

Залишилось 60 км. Пан Збішек подарував мені джем і цукерки.

18:30
Колбасково. Заправка.
Постояв на трасі 15 звилин. Мене забрала вантажівка. Викинули за 5 км. від Колбасково. ВГ, Слава і Аня ще в 300 км. Я збирався йти пішки, але зателефонував Мірік. ВОни з Леночкою мене знов наздогнали. Ми приїзали на кордон. Зараз прийде Сергій. Він тут вже 18 годин.

Щоденник Леночки

Ми З Міриком прощаємося з Асею та Богданом. Вони провели нас до траси. Знову автостоп. Їдеться легко. Нас швидко забирають. Кілька разів перетинаємося з Льонькою: ми проїжджаємо на машині і бачимо, як він голосує. Просимо водія підібрати товариша. Їдемо втрьох. Потім знову розїзджаємося. Ввечері зустрічаємося на кордоні. Всі, окрім СлавАні та ВГ. Вони засиділися вчора на морі і не доїхали. Ночуємо на полі при кордоні.

Щоденник Слави

З самого ранку знову на трасі. Польща так і не хоче відпускати. Але чому ж такі холодні ночі. Розставили намет в лісочку біля дороги і там ночували. В мішку добре.

От і вийшла ситуація: уже б мали перетинати кордон, а ми тут. Це автостоп. Коли Льоня його пропонував, певно розумів що можуть виникнути такі ситуації. Нам важче уїхати, бо ми втрьох. Льоня і Турков взагалі поодному їздили. А ВГ відразу сказав, що сам не хоче. Це нормально, тому розділятись нам як мінімум некрасиво. Цікаво як вони нас зустрінуть? І кого звинуватять, що Мірек скинув намет на ВГ. А вночі було холодно. А ще у ВГ сів телефон.

Підвіз останній вікінг на всю Річ Посполиту, який родом із Норвегії, та збирає старі радянські машини. Показав дворик свого друга, у якого в колекції ціла радянська армія 2 св.

Польська кухня дуже гостра. Вони таке люблять і кажуть навіть немовлята їдять таке гостре.

Переважна більшість поляків-водіїв активно-позитивно реагує на те що ми з Києва.

В П. скоро вибори президента. Сьогодні декілька водіїв сказали, що їм байдужа політика взагалі, мають свою справу і добре, а през. нехай вибирають там на горі. А один розкритикував «Солідарність», сказав, що зробили зле. А тепер молодий водій сказав, що будь-яким чином треба тікати з П. Що політики нічого не роблять для поляків. Якщо буде хтось інший, краще точно не буде, коли не гірше. А нам лишилося 40 км. до кордону. Настрій хороший, от тільки вже майже 18:00. З ВГ роз’їхались. Він сам і у нього сіла мобілка. Домовились, що з першої заправки він зателефонує. Утрьох неможливо уїхати.

Щоденник ВГ

Понедельник 8.08.2005

8:30
Не выспался. Холод. Спальник слишком тонкий. Засыпаешь еще нормально, а вот с утра просыпаешься от собачьего холода. Стоим на трассе уже 20 минут. Машины не останавливаются. Чего такая невезуха? Неужели, никому не скучно ехать наедине.

15:30
70 км. до Колбасково. Стоим. Нет смысла расходиться — у меня сдох телефон. От усталости не могу сформулировать мысли ни по-польски, ни по-украински. Хочется упасть и спать. Всего до этого времени за 2 дня словили 8 машин. Ловить втроем нет смысла. Нужно было разделяться сразу, еще вчера. Это моя ошибка. Все наши уже около пешего перехода через границу.

16:30
Я пошел вперед. Через час поймал Роберта. Поговорили про нашу Революцию и их солидарность. Высадил меня за Щецином. Большое спасибо. СлавАня где-то позади.

18:30
Поймал еще один «самохид». Десятый уже за эти два дня. За полчаса был в Колбасково.

19:00
Сижу в немецком кафе. Поговорил с хозяйкой. Она ни бельмеса ни по-польски, ни по-украински или по-русски. Весь разговор свелся к стакану чая за 0.5 евро????! И «danke schoen». «Wszystko».

Пью чай, слушаю непонятную немецкую радиоволну, заряжаю мобилу и пишу дневник. Жду Славика и Аню. Связи с основной группой нет. Наверное, они уже в Германии. Хочется тихонечко запеть. Пою.

<< Гдиня

Шлях у Німеччину >>

З Табуретом до Океану

[ >>>>> | Проект ]

[ >>>>> | Журнал ]