Лодзь

Щоденник Льоньки

Понеділок 25.07.05

10:00

Лодзинська кіношкола
Сьогодні о шостій ранку ми приїхали до школи. З вокзалу дісталися трамваєм. Ані на зупинці, ані в самому вагоні квитки не продавались, тому ми проїхали зайцями. Як жахливо ;) В школу нас пустили охоронці, дуже привітні особливо враховуючи, що нас шестеро з великими рюкзаками, і що ми прийшли ні до кого… Показали чудове місце на дворі, де ми й розташувались. Ми з Міриком чергуємо. Це чудово. На цілу рибну консерву і кіло картоплі менше.

Мабуть це виглядало оригінально — делегація київського університету Театру, Кіно і Телебачення — шестеро сонних, так-собі митих людей. Варять їжу на казанку…

40 хвилин з нами розмовляла директорка кіно школи, за годину ми маємо побачитись з ректором. Дуже хочеться спати.

16:00

Лодзинська кіно школа в кабінеті ректора
Ректор Анджей Беднарек — чудова людина! Показав нам студентські фільми Кішьовського, Полянського етс. Дозволив скористатися Інтернетом і залишитись до завтра. Всі раді — зараз будемо їсти (примус працює чудово).
link: The National Film, Television & Theatre School - Lodz, Poland

Дорога в Лодзь

Йдемо по Лодзю, як американські солдати по рисових полях В’єтнаму. У Мирика такий погляд, ніби в нього не каремат позаду стирчить, а гранатомет. І в руках не кофр зі світлом, а штурмова гвинтівка. Це до речі все наслідки вчорашньої пиятики. Зла польська горілка «Зубрівка».

Повільно, але вірно табурет просувається на Захід. 25 липня 2005 року наші героїчні війська, без значних утрат, узяли друге за населенням місто Польщі Лодзь. Тимчасовий штаб армії розташувався на території кіношколи.

Хвиля йде

Учора, коли ми гуляли по Кракову, підходить до Льонькі один чоловік і запитує: «Це не ви табурет несете до Океану?» Ми у шоці: «Ну, так — ми! А відкіля Ви довідалися?» Він: «А по телевізору бачив».

Враження Мірика

Польща дивовижна країна, цивілізована країна, яка живе за не знайомими нам українцям законами: Велосипедні доріжки на тротуарі, заборона пить пиво на вулиці, молодь що не курить. Тут багато заборон, як для українця. Тут багато благ, як для українця. На запитання де ми могли б знайти село без електроенергії, школи, магазину, з незаможнім населенням без машин та телевізорів, наші нові знайомі поляки тільки потисли плечима — «нема». Тут люди працюють і заробляють. Бідкують тільки ледарі та п’яниці.

Треба подумати. Дякую Туркову за швидкий набір текстів, він наш провідник по Ін-ту до вас.

PS. Як ми будемо вступати до ЭС?

Мірик табуретний

Йо, знову Мірик! Він що такий колоритний? Ні — він такий табуретний. Га-га-га! Гумор у стилі театру карликів з фільму «Асса»

Щоденник Льоньки

Вівторок 26.07.2005

11:00

Лодзь. Кіно школа
«В реальних умовах важко лишатися декоративним бомжем» — Сергій пропонував викинути рештки ранкової каші, яку Слава та Аня хотіли вжити в обідній суп.

Зібрали речі, поголили обличчя і голови. Рушаємо в села. Напрямок — Варшава.

13:50

Лодзь. Біля цвинтаря (вихід на трасу)
Привал. Ого — ідемо дві години, а пройшли так мало. Важко. А головне легше не стане, бо консерви треба буде докуповувати.

Сьогодні хочемо приїхати в село Дмошін, але зараз ідем на Бжежині. Пройшов дощ, світить сонце, парко. Вирішили йти по 15 хвилин з перервами по 5 хвилин. Сьогодні Мірик «табуретний» в нього на рюкзаку висить: кофр зі світлом, спальник, каремат, намет, бубон і ТАБУРЕТ. Виглядає жахливо і кумедно. Йдемо далі.

14:10

Лодз. Виїзд з міста. Траса.
Зараз ми розділимось на три групи по дві людини. Будемо голсувати, зустрічаємся в Дмосіні. Дуже хвидююся, щоб ніхто не загубився.

Щоденник Мірика

Позавчора їхали з ВГ автостопом у вантажівці на торбах з картоплею. Підібрав нас кумедний водій. Він постійно посміхався, дивно… А по дорозі переплутав шляхи і врешті-решт заблукав. Ми з ВГ трошки злякались, але зупинити «божевільного» не могли, б були в кузові. Потім реготали як скажені — коли вийшли.

Перший автостоп

— Де Мірик?
— На картоплі!
— Копає?
— Ні — подорожує.

Щоденник Сергія

Найперша машина, що ми зловили, йшла в Гдиню — це інший кінець Польщі і місто, де ми будемо проходити через тиждень. Після цього ми вирішили за проїзд більше не платити і пересуватися тільки автостопом. Або просити автобус на всю групу де-небудь у столицях.

Вже зараз ми вийшли в «плюс», тобто ми більше не витрачаємо власних грошей на подорож. Пересуваємося автостопом. Їмо, спимо і користуємося Інтернетом у тих місцях, де граємо. А гроші, що заробляємо, складаємо в скарбничку — до «кращих» часів, що можливо настануть у Німеччині або Франції.

Перший автостоп

Пів години стояли, доки я шапку не здогадався надягти.

<< Краків

Дмосін >>

З Табуретом до Океану

[ >>>>> | Проект ]

[ >>>>> | Журнал ]