Манькі

Щоденник Льоньки

Понеділок 01.08.2005

9:15

Варшава. Академія мистецтв.
Зустрілись на вокзалі. Спочатку всі морозились. Не хотіли розмовляти. Потім потроху відтанули. Коли приїхала Леночка, ситуація нормалізувалась. Все стало добре.

Вирішили сьогодні їхати стопом до Гданська (це перше з Тримяста, Балтійське узбережжя). Розділились так: ВГ з Сергієм, Мірик з Анькою, а я зі Славою і Леночкою. Зараз показуємо Леночці Варшаву. Зайшли в мін. культ. Польщі і поставили печатку на Листі Підтримки!! За 5 хвилин. А в Україні це забрало 5 годин… Прикольно, правда?

15:10

Траса Варшава — Гданськ
Поспівали гуртом. Заробили 60 зл. Разом ми сила!! Пішли разом в нашу з Турковим совкову їдальню «Млєчний бар». Поїли помідорового супу з жемнякамі (картопля).

Вийшли на трасу, за 5 хвилин нас підібрав польський вірмен. Він вже 10 років у Польщі. Відвіз від міста на 6–7 км. Стоїмо голосуємо. Скінчилась вода. Дуже хочеться пити. Покурили. Відтак голосуємо стоячи на Табуреті. Всі сміються, махають нам руками. Але ніхто не бере. Пробував співати і танцювати на Табуреті. Не допомагає. Сонце смажить. Температура 37 С. Оце то криє… Спинилась машина. Але підібрала не нас, а парочку польських туристів.

Ще одна машина. Це TV POLONIA. Зняли інтерв’ю та наше голосування на Табуреті. Однак сам Табурет їм до дупи. Вони знімають сюжет про автостоп. Залишили нас смажитись і поїхали. Гей, поляце, ви чого?

Ми вже три години на трасі. Слава запропонував винести рюкзаки з нички. Мол одразу буде видно, туристи. А так — бозна хто. Бозна хто, з ТАБУРЕТОМ…

PS. У Польщі немає комарів. Щоправда є багато мошок. Але вони не кусаються. А лоскотно повзають.

17:30
с.Гліножек. Услугі Гастрономічне.
Ми проголосували 3 години. Потім зупинився старенький Фіатік. То була руда пані — астролог. Підкинула нас аж на 100 км. Турков і ВГ ще у Варшаві. А ми обідаємо в «Послугах Гастрономічних». Недорого. Але всі польські страви страшенно перчені. Зараз я питатиму водіїв на заправці, а Слава з Леночкою голосуватимуть на трасі.

18:10
Гліножеск. Заправка.
Телефонували з Нашого радіо. Добре, що вони відстежують нашу подорож. Якщо в когось з вас, шановні читачі, є можливість поширювати адресу нашої сторінки для ЗМІ, був би дуже вдячний. Увага СМІ стимулює активність команди. ;)

18:20
Траса Гліножеск — Гданськ.
Слава з Леночкою злапали мікроавтобус!!!!
Леночка не вміє вдягнути ремінь безпеки. Водій пояснює, що мінімальний штраф 200 зл. Леночка швидко навчилась… Зараз Леночка бла-бла-бла по польські з водієм. Дик. Вона знає польську досконало. Нас підкинуть ще на 100 км!!!
18:40
Траса на Гданськ. Мікроавтобус Марека.
Кльово, щойно телефонував Ані і Міріку — вони теж взяли машину на 100 км. І Турков з ВГ поруч.

20:10
Село Маньки.
Дорогою Марек запропонував переночувати у нього. І байдуже, що нас семеро. Він всіх буде радий бачити. Бо ми йому сподобались. Марек надзвичайно відкрита людина. Працює на ТВ+ відео інженером (чи щось таке).

Знову ми у казці. Повернення в Едем. Щойно приїхали, Марек зкомандував швидко брати речі для купання. Ми поїхали на ставок. З нами три дочки Марека: Моніка, Магда і Агатка.

Чиста, лагідна водичка. Нарешті. І тиша. І затишно.

20:50
Село Маньки. Вдома у Марека.
Поки не зовсім темно покажемо виставу. Скажений вир подій. Абсолютне враження, що ми герої якогось фільму. Який складається з яскравих і пафосних епізодів.

23:05
Село Маньки. Вдома у Марека.
Показали виставу. Потім за чаркою домашньої горілки співали пісні. Прекрасні люди. Чудові гвязди. Смажені кілбаски. Марек виніс на подвір’я торшер…

А ось і комарі!!! Виявляється, що вони всі ховались в Маньках. Як я їх розумію…

В Маньках

Їмо кілбаски. Kill Bill Basky.

Щоденник Мірика

Всім привіт. Я декілька днів не писав, бо не хотів і темпи походу не дозволяли. По перше хочу подякувати Каті (своїй сестрі) за розсилку сторінки і реклами її в інтернеті. Катя, пророблена тобою робота дуже для нас важлива. Всі поцінували. Я тобою пишаюся.

Зобачили кладовище, яке примирило радянських та німецьких солдат часів Першої світової війни. П’ять могил. Одна половина кладовища для німців, друга для слов’ян. Надгробні плити стоять обличчям одна до одної. Таке собі німе протистояння.

Мали пригоди у Варшаві. Ми з ВГ знайшли театральну академію, залишили плецакі у люб’язної доброї чергової Марії. Вона нагодувала нас смачним салатом, напоїла кавою. Погулявши, ми повернулися до академії. Заспівали на знак подяки пісні для Марії. З сусіднього будинку (бурси), з вікна, висунулась дівчина і крикнула, що ми гарно співаємо. Познайомились. Звуть Христина — москвичка, польського походження, що проживає у Тунісі. Батько дипломат, а сама Х. піаністка. Навчається у Варшавській музичній школі. Вона показала нам місце, де можна поспівати. Прийняла на ніч Аню. Пограла нам на фортепіано Ліста і Баха.

Виїхали з Варшави автостопом в Гданськ. Зупинили з Анькою велетенський рефрижератор. Я їжджу так вперше. Водія вантажівки теж звали Мірек. І на машині його було написано моє ім’я.

Щоденник Леночки

Варшава. Вокзал.
Варшава. Вокзал. Мене зустрічає група дикунів. Вони розповідають, що їдять зі смітників та ночують на вулиці. Це жарт, хоча по їх зовнішності та вогню в очах не скажеш. Сергій докоряє мені в цивільності та чистоті. Льонька відповідає йому, що це добре.

В Варшаві проходить фестиваль корів. Навкруги валяються листівки з пропозицією любовних утіх. Ми заходимо в Міністерство культури Польщі. Через 5 хвилин отримуємо штамп на лист підтримки. Співаємо в центрі. Я отримую від виступу надзвичайний кайф! Знаходимо супер дешеве кафе і обідаємо на 2 злотих.

Розділяємося на групи, щоб їхати автостопом на Балтійське море в Гданськ! Подорожувати стопом — моя давня мрія! Я в групі з Льонькою і Славою. Льонька каже, що поки не адаптуюся буду їздити з ним. Під час автостопу нас знімає польське телебачення. Ми зі Славою застопили поляка на ім`я Марек. У нього велика машина; сидімо, розмовляємо. Він запрошує до себе. Ми відповідаємо, що нас семеро. Він, замислений, виходить з машини. Через кілька хвилин повертається з пивом та купою солодощів. «Телефонуйте вашим» — каже.

Ми всі в зборі. Знаходимося в селі Манькі неподалік від українського поселення Ольштин. Разом з Мареком та його дочками купаємося в чистесенькому озері. Навкруги тиша та спокій. Дорогою до дому Марек показує нам цвинтар. Тут під час війни полягли російські та німецькі солдати. Тепер їх могили стоять обличчям (хрестами) один до одного.

Ми дома. Марек запрошує сусідів. Ми граємо та співаємо для них. Потім вогнище, ковбаски, пісні, танці. Поляки — милі, приємні, веселі люди! Вони мені дуже подобаються, подобається польська мова! Вони певніші у собі, ніж українці, можливо, патріотичніші.

Незрозуміло, чого ми їм так подобаємося?! Вони кажуть, що ми цікаві і несемо в собі щось ідейне.

Щоденник Льоньки

Вівторок 02.08.2005.

Траса. 159 км. до Гданську.
Встали о 4:50. Погода прекрасна. Подарував Славі намет. А він мені дав поносити триногу. Але я її скоро викину. Нарешті рюкзак почав нормально пакуватись. Нічого немає в руках. Але треба ще багато чого викинути.

Марек зготував сніданок: сир, яєчня з ковбасками, кава, чай, варення і мед. Поснідали як герої Володаря Кілець. В дорогу Марек дав три пляшки мінеральної води. По пляшці на групу. Коли ми виходили я побачив пазл…

Запросивши нас до свого дому Марек сказав: «Будьте як вдома. Дівчата, ось душ і т.п. Єдине, про що прошу, моя маленька Агатка збирає пазл. Ось від лежить. Не зіпсуйте його…»

Ми свині невдячні. Прости, Агатко.

<< Варшава

Гданськ >>

З Табуретом до Океану

[ >>>>> | Проект ]

[ >>>>> | Журнал ]