Штутгарт

Щоденник Льоньки

П’ятница 12.08.05

18:00

Штутгарт. Вокзал.
Приїхали в Штутгарт. Погода погана. Накрапає дощ хмарне небо. єх-хе-хе. Яке нетривале щастя. І все ж такі прекрасно — яку річ не дістанеш — всі чисті. Всі окрім кросівок. Їх уже ніщо не врятує.

23:20
Меринген. Дитсадок.
Мірик купив собі тютюн і машинку для загортання цигарок. Дуже хотів вразити Сергія. Коли прийшов Сергій, в нього виявився кращій тютюн і дорожча машинка. Мірик в короткочасній депресії.

Приїхали у Штутгарт

По дорозі в мінкульт Сергій купив собі блискучий портсигар. Мірик купив гірше. Сергій святкує перемогу. Ах, ці маленькі буденні задоволення.

Щоденник Льоньки

Ми сходили в мінкульт. Там вже нікого не було. Сказали прийти у понеділок. Йшов дощ і виставу грати було не можливо. Точніше грати можна, але уявити бюргера, який під дощем дивиться виставу, складно.

Ми вирішили поспівати. Стали на центральній алеї. За пів години наспівали на 7 євро. Підійшов хлопець на ім’я Сашко. Звернувся українською: «Ви їдете в Кьольн на зустріч з Папою?» Ні. Виявилось, що в церкві, яка знаходиться в 50 метрах, зараз міжнародна служба. Ми впали на хвіст. Поговорили з кщьонзами. Здається, це не класична церква, а якась сучасна, типу церква свободи, чи щось на зразок. Нас попросили зачекати годину.

Костьол у Штутгарті

Вечірня служба в костьолі. Звучить гітара, флейта і казковий жіночий вокал.

Виняткова фотографія. Падре їде в метро (у гаражі в нього пропадає Мерседес) і не посміхається (це взагалі дивно).

Щоденник Льоньки

Чекаючи цю годину, я придумав шоу. Річ у тім, що у них на вулицях зовсім інші туалети. Кидаєш монетку — відчиняються двері космічного корабля. Але там все чистесенько і є дзеркало. єдина проблема — невідомо як зливати воду. На цьому і побудувалось шоу: учасник (хтось з наших) заходить в середину і протягом хвилини має знайти спосіб злити воду. Ми зняли це на відео — дуже смішно. Дикуни. А спосіб елементарний. Вийшов — за 10 сек. він зливає сам.

За годину з церкви вийшли приємні жіночки і запросили їхати з ними. Дорогою ми зустріли два десятки українців, які приїхали на цю службу. Нарешті, українська мова, красиві люди! В метро ми співали. Бюргери були у шоці. Ще б пак. Уявляю, зайти в київське метро, а там цілий вагон німців, причому деякі в національних костюмах, співають німецькі народові пісні.

Коли грянув гімн — всі встали. Це щастя. Всі з посмішками на обличчях. Всі натхнені. Наші німецькі фрау підспівують. Потім нас привезли в дитсадок. Детальніше запитали про наш проект. Реготали на все горло. Запропонували побути з ними до понеділка, а в понеділок нас відвезуть у Баден-Баден. Дуже класно. Тепер у нас є іноземний глядач, який хоче дивитися нашу виставу. І ми не будемо ставити капелюха, бо нас годуватимуть і ночуватимуть. Завтра ми їдемо на екскурсії. Дорогою покажемо Козу. В вечері музичний концерт, де ми разом з двома сицілійцями хочемо поімпровізувати. В неділю зіграємо Івасика-Телесика, а в понеділок їдемо в Баден-Баден. Отаке. Знову диво.

Німеччина. Штутгарт. Метро. Гімн.

От той гладкий чоловік праворуч так ошаленів від того, що відбувалося, що ледве не проїхав свою зупинку. Потім продирався крізь юрбу до дверей, що для Німеччини досить незвичайно. Він мабуть сам від себе такого не очікував.

Співаємо. Добре співаємо, до речі. Можливо, перший раз так добре співаємо за весь похід.

Падре розповідає сіцілійцям, про нас і про наш «Табурет».

Щоденник Леночки

В Штутгарт приїхали під вечір. Почався дощ. Було прохолодно. Виступили на центральній площі.
Познайомилися з українцями. Вони приїхали на міжнародний з`їзд католицької молоді, готуються до зустрічі з Папою Римським в Кельні. Українці мешкають при церкві.

Ми знайшли цю церкву. Попросилися ночувати. Нам дозволили.

Шикарно! Вагон метро, в якому ми їдемо, забитий українцями! Всі голосно співають народні пісні. Німці роблять величезні очі! У них щелепи западають від здивування. Я б теж здивувалася, якби зайшла в київський вагон метро, забитий співаючими німцями!
Замешкали в комфортних умовах. Нас з Анєчкою забрала до себе Еріка. Чудова жінка похилого віку. Вона працює перекладачем при церкві. Знає німецьку, англійську, іспанську, італійську мови. Живе сама. Вона дуже мила та люб`язна.

Ввечері телефонують хлопці і говорять, що тепер ми будемо їздити з католиками на екскурсії, грати вистави. Ми з Анєчкою в шоці лягаємо спати. Розмовляємо до третьої ночі на різні, звичайно ж жіночі теми…

Падре на табуреті

Слава піддає «табуретному» гіпнозові Падре, а Падре піддає «католицькому» гіпнозові Славу.

Щоденник Льоньки

Субота 13.08.2005

9:45

Штутгарт. В автобусі.
З ранку поснідали. Розуміючи, що обід ТОЧНО БУДЕ, ми їли не багато. Потім побули на службі. Без уточнення зазначу, що дехто з наших серйозно перейнявся цією сектою.

Хоча насправді люди тут дуже привітні.

Мірик цілий час питає: В чом подвох?

Зараз весь автобус звучить іспанськими мотивами. Нас попросили заспівати «Жовті стрічки». Загальні овації.

Сейшн в автобусі

Сіцілійські пісні виповнюються під гітару і бубон, палестинські під бубон і удари, а українські без інструментів.

Сіцілійці окупували носову частину автобуса, палестинці кормову, а ми зайняли середину.

Щоденник Льоньки

11:55
Тюбінген.
Ха-ха! Привіт, Чорна. Ти так хотіла, щоб ми заїхали в Тюбінген і ось ми тут. Екскурсія, на яку нас везли, виявилась в Бебен-хаузен. Це такий монастир. Дуже красивий. В монастирі був зал з доброю акустикою і ми поспівали. В результаті нас запросили виступити на недільній месі. Ось наближається німецьке весілля. Леночка німецькою просить дозволу сфотографувати їх з Табуретом. Ок, сказали бюргери. А наречена питає російською: А табурет для чо? — То були кияни!

Дик. Так важко писати. Позаду палестинці співають народні пісні. Дуже схожі на наспіви якихось племен. Божевільні і захоплюючи. Всі наші уже плескають і підспівують. Зараз допишу і приєднаюсь. Ого. Палестинські дівчата вже танцюють. Леночка і Анька вдягли українські сорочки і танцюють з ними.

Палестинські дівки запалюють

Який гарячий дівчіна, вах, вах!

Щоденник Льоньки

16:20
Цвифальтер.
МИ знову в Ротлінгені! Проїздом… Були в монастирі. Він знаходиться так високо, що видно Швейцарію. В середині монастиря всі співали. Сицилійці, австріяки, палестинці і ми. Непогано вийшло.

Зараз їдемо в Штутгарт. Якби не вокально-інструментальні імпровізації в дорозі, я б засмутився, через втрачений на екскурсії день, а так — гут! Ми, сицилійці і палестинці. Хтось заводить — решта акомпанує.

22:45
Штутгарт. Метро.
Приїхали в Штутгарт. Там велетенський концерт. Виявляється — це не секта. Це католики всіх країн зібралися на танцівниці. В Кьольні буде міжнародний день молоді і зустріч з Папою Римським. А це типу репетиція.

На виставу ми запросили українців (легко їх знайшли, бо вони були з прапором), падре, сестру Барбару і палестинців. Шоу вдалося! Сотня глядачів наліпилася за дві хвилини. Щоправда німці назнаючи мови швидко обламувались, але все одно яскраво. Ми зіграли Козу. Спеціально для українців. У кінці, на гімні, відбувся катарсис. Ми всі взялися а руки і утворили велетенське коло.

Потім прийшли іспанці і примусили всіх глядачів кинути гроші в наш бубон. Коротко кажучи це був прекрасний день. І побачили багато і вистава вдала.

23:20
Меринген. Дитсадок.
Зараз ми вечеряємо виноградом, сиром і варенню, і хлібом, і кока-колою, і соком… «Дітей потрібно вбивати, вони причина пожеж» — заявив ВГ на тему дитсадка, в якому ми зараз. Ось так ми всі міняємось…

Спектакль «Коза»

Славик англійською розповідає сюжет «Кози» для тих, хто не розуміє українську. Але німці все одно нічого не збагнули, тому що вони ще й англійської не знають.

Сергій вимощує «соломку» для Ані.

Слава (Циган) виставляє Мірика (Діда) на Аню (Козу).

Щоденник Льоньки

Хто такий Женя?
Я не знаю. Просто підійшов якийсь чувак і сказав, що він Женя, друг Сергія. А Сергій сказав, що вперше його бачить. Вони давні друзі. Женя попередньо дзвонив Леночці. Але Леночка не захотіла з ним розмовляти, бо він живе в Німеччині і рано подзвонив. Це він виклав фотки. Але до того я програв йому в більярд. Прикольний типон. Читає наш щоденник. В результаті два дні жив з нами. Каже, що пив мед і пиво. Але здається то був яблучний джем із кока-колою. Все.

Сергій грає на дримбі

В Україні «Дримба», а в Італії «Marranzano»

Щоденник Леночки

Просинаюся від телефонного дзвінка. Сьома ранку. Якийсь чоловічий голос. Каже друг Сергія. Я нічого не розумію і прошу його зателефонувати пізніше.
Восьма ранку. Сніданок з Ерікою. Кілька шматочків хліба, шоколадка і дві малесенькі (грам 100) охайненькі баночки джему. Одразу пригадала свою бабусю з її літровими баночками джему… мммм…
Ми п`ємо чай, чинно розмовляємо на серйозні теми. Все в англійському стилі. Церемоніально: данкешоон — біттешооон. Раптом я випадково вимазую руки джемом! Еріка не помічає. Я продовжую поводитися, як нічого не стало. Почуваюся дуже незручно. Ще й скатертину трохи вимазала, а воно все таке білосніжне. Еріка на секунду виходить з кімнати. Я зі швидкістю світу облизую пальці! І знову «данке шоон — бітте шоон».
Важко сформулювати те, що відбувається. Ми впали на хвіст католикам. Ні, вони нас самі запросили. Ми їздимо по церквах. Точніше, у нас екскурсії по Німеччині. Ми спимо у Ериці, хлопці — в дитсадочку. Священик приносить їм пиво на ніч.

Їдемо в автобусі з італійцями та палестинцями. Всі по черзі співають.

Мене вразив замок Ліхтенштейн. Він 500 років передавався з покоління в покоління, а зараз його викупила інша родина. Біля церкви Цвіфальтен знаходиться струмочок. В ньому плаває форель.

На екскурії

Піднімаємося на гору з якої видно Швейцарію.

Тюбінген

Бригада

Щоденник Леночки

Еріка втомлена. Ми домовляємося ночувати сьогодні з хлопцями в дитсадочку.
Вечір. Ми в Штутгарті. Тут концерт для католицької молоді. Всіх бажаючих досхочу годують і поять пивом. Фотографую монахинь з келихами пива. Вони трохи ніяковіють, соромляться.
Виступаємо на площі. До нас приєднується Женька. Це він мені вранці телефонував.
Повертаємося на релігійний концерт. Там суцільні веселощі. Я не витримую і запитую, чи завжди католики були такі веселі, це дуже схоже на секту. Падре та його колежанка відповідають, що вони справжні католики, що зараз католицька церква зазнала реформ, щоб стати ближчою до народу, щоб об`єднати молодь. І взагалі вони зараз веселяться, бо готуються до зустрічі з Папою… Я подумала, що це політика і заспокоїлась.

Виявляється, сьогодні Слава грав в футбол з пісуаром.

<< Ройтлінген

Штутгарт (продовження) >>

З Табуретом до Океану

[ >>>>> | Проект ]

[ >>>>> | Журнал ]